КАТАТИМНО-ІМАГІНАТИВНА ПСИХОТЕРАПІЯ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ТЕХНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ У ВІТЧИЗНЯНОМУ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНОМУ ПРОСТОРІ

Кісарчук З.Г., Лазос Г.П.

Вітчизняна теорія і практика психотерапевтичної допомоги у своєму становленні орієнтується на здобутки світової психотерапевтичної науки і практики у контексті притаманних їй на даному етапі інноваційних тенденцій, змін у методах, підходах, вимогах до психотерапії. Разом з тим розвиток вітчизняної психотерапії зумовлюється також соціально-політичними, економічними і культурними процесами власного суспільства, ментальністю народу, сучасними потребами і запитами людей. У зв’язку з цим при застосуванні на вітчизняних теренах тих чи інших організаційних форм, теорій і методів сучасної західної психотерапії постає питання про наявність належних передумов для їх використання, а також їх вивчення, осмислення і опрацювання з урахуванням соціокультурного контексту в теорії і на практиці. У даному параграфі означене питання буде розглянуто стосовно такого методу психодинамічної парадигми як кататимно-імагінативна психотерапія.

Перш, ніж перейти безпосередньо до аналізу існуючих досліджень стосовно сучасного розвитку кататимно-імагінативної психотерапії як психодинамічного методу і перспектив його подальшого застосування у вітчизняному просторі, розглянемо дані, які стосуються поширеності у світі різних психотерапевтичних методів, їх ефективності та відповідності потребам сучасних клієнтів, а також передумов розповсюдження в Україні психодинамічного підходу.

Поширеність психотерапевтичних методів, їх ефективність та відповідність сучасним потребам клієнтів. Як відомо, психотерапія розвивалась через формування різних напрямів, шкіл і методів. При цьому, незважаючи на те, що інтегративний рух, характерною ознакою якого є прагнення до синтезу чи, навіть, еклектичного поєднання різних методів, став суттєвим фактором розвитку сучасної психотерапії, більшість фахівців додержуються певного напряму і методу, яким навчались та з якими змогли ідентифікуватися. Згідно даних J.O. Prochaska, J.C Norcross, які підвели підсумки великого кроскультурного дослідження, що проводилось серед фахівців в Европі та в Америці, 38% психотерапевтів додержуються еклектичної орієнтації; психодинамічний напрям посідає друге місце – 33% фахівців (сюди включено як класичний психоаналіз (11%), так і різні сучасні психодинамічні методи (22%)); сімейну системну психотерапію застосовують 7% психотерапевтів; поведінкову, екзистенційну та когнітивну – відповідно по 5% опитаних респондентів; клієнт-центровану – 3%; гештальттерапію – 1%; різної іншої психотерапевтичної орієнтації дотримуються 3% респондентів, що брали участь у дослідженні[1] [44]. Схожі дані наводяться і в інших західних дослідженнях (наприклад, в працях Corsini R.I., Leichsenring F.) [35; 40]. Для нас цікавими є дослідження, в яких детальніше вивчається поширеність та ефективність різних методів у рамках психодинамічного напряму [35; 36; 41]. Зокрема, результати кроскультурного дослідження, проведеного під керівництвом К.Grawe, свідчать, що найбільшого поширення в світі серед фахівців набули психодинамічний та гуманістичний напрями психотерапії. При цьому психодинамічний підхід набагато переважає інші за своєю науковою розробленістю, якістю та кількістю праць науково-емпіричного рівня [37]. Принагідно нагадаємо, що психодинамічний напрям становить великий континуум методів, на одному з полюсів якого розташований класичний тривалий процес психоаналізу, а на іншому – одинична підтримувальна сесія в руслі, наприклад, короткотривалої інтерперсональної психотерапії. Проведені численні дослідження щодо ефективності того чи іншого методу даного психотерапевтичного напряму, застосованих технік та строків здійснення психотерапії (довготривала, короткотривала тощо) [9; 36; 38; 40]. Зазначимо, що попри певні розбіжності у висновках цих досліджень, можна виокремити отримані спільні результати. По-перше, ефективність довготривалої та короткотривалої психотерапії виявляється майже однаковою і залежить від стану клієнта та якості його запиту; короткотривала та середньотривала психодинамічна психотерапія показана клієнтам невротичного (в деяких випадках – межового) рівня розвитку особистості, довготривала – клієнтам із складнішою (патологічною) організацією. По-друге, фахівці, що застосовують різні психодинамічні методи, все частіше наголошують на ефективності підтримувальних технік, а також на доцільності помірного рівня розкриття проблематики людини (утримання у фокусі психотерапії лише запиту клієнта) [36; 40].

Такі висновки узгоджуються з даними досліджень, проведеними у руслі з’ясування потреб і запитів сучасних клієнтів. Так, як свідчать дані вже згадуваного кроскультурного дослідження К. Grawe, характерною особливістю сучасного клієнта є його орієнтація на оперативне вирішення своїх проблем та набуття способу мислення, який би спричинював зміну поведінки. Наразі, як показують результати цього дослідження, існує запит на короткотривалу та середньотривалу психотерапію, яка активно сприяє вирішенню проблем, орієнтується на зміст проблеми самого клієнта (під час психотерапії не ведеться пошук прихованої мотивації та не надається вказаній проблемі інших значень, ніж їх визначив сам клієнт). Головними стратегіями такої психотерапії є підтримка клієнта та помірне розкриття сутності його конфліктів. При цьому психотерапевт повинен знати й уміти застосовувати в різних ситуаціях специфічні техніки та прийоми, успішність яких у подоланні певних проблем є підтвердженою. Важливими вимогами до психотерапевтичних методів є їхня науково-методична розробленість, можливість поєднувати їхні різні форми (індивідуальну, групову, психотерапію пар тощо), можливість застосовувати метод як для різних вікових груп, так і для різного спектру проблем клієнтів (психосоматичних, кризових, проблемних стосунків тощо), мінімальні обмеження його застосування [37].

Отже, як бачимо, психодинамічний напрям є одним із найпоширеніших у світовому психотерапевтичному просторі; його методи базуються на міцній теоретико-методологічній основі, відзначаються науковою розробленістю, якістю проведених емпіричних досліджень, що, зокрема, доводять їх ефективність, а також розвиваються у відповідності до потреб сучасних клієнтів.

Передумови поширення психодинамічного напряму в Україні: історичний екскурс та сучасний стан. Поширення та розвиток психоаналітичних ідей, підходів, наукових досліджень відповідного спрямування та практичного застосування психодинамічних методів в Україні на сучасному етапі має ряд передумов. Насамперед цей процес детермінований історично. За даними вітчизняних науковців, які досліджують витоки становлення української психотерапії, психоаналітичні ідеї були досить твердо укорінені в Україні ще з початку минулого століття [4; 7; 16; 19 та ін.]. Визначаючи передумови появи та успішної адаптації психоаналітичних ідей в Україні на початку ХХ ст., науковці І.І. Кутько, Л.І. Бондаренко, П.Т. Петрюк виокремлюють специфічні ознаки цього процесу: високий рівень та багаті традиції вітчизняних медичних і гуманітарних наук та гуманітарна спрямованість інтересів вітчизняних лікарів того часу [7; 15]. Ця специфіка, на їх думку, проявлялась у проблематиці їхніх досліджень, а саме: вчені–медики зосереджували свою увагу як на клінічному (М.В. Вульф, О.І. Геманович, В. Ліхницький та ін.), так і на культурологічному (М.В. Вульф, Я.М. Коган, С.В. Балей, О.М. Халецький та ін.) аспектах психоаналітичної теорії. У цей період також почали з’являтись публікації дослідників-гуманістів, які були присвячені проблемам психоаналізу, що виходили за межі медицини, його переосмисленню в гуманітарному ключі (В.О. Юринець, М. Перлін, С.Ю. Гаєвський та ін.). Це дало підстави вітчизняним історикам психології (В.А. Роменець, І.П. Маноха) відзначити, що психоаналітичні ідеї в Україні певний час привертали до себе увагу та були популярними не тільки в наукових, а й у широких колах суспільства [20].

Сучасні науковці, зокрема І.Ю. Романов, Т.М. Пушкарьова, І.І. Кутько, Л.І. Бондаренко, П.Т. Петрюк, досліджуючи історію розвитку психоаналізу на вітчизняних теренах, розглядають її у загальному контексті розвитку психоаналізу в Росії та Радянському Союзі [7; 19]. При цьому, вони виокремлюють головні центри розвитку психоаналітичних ідей в Харкові, Одесі та Києві, характеризуючи їх як такі, що мали свої власні наукові традиції, а також регіони Західної України із центром у Львові, де розвиток психоаналізу був тісно пов’язаний із історією австрійського психоаналізу [7; 15]. Водночас Л.І. Бондаренко, І.В. Данилюк, М.І. Шевчук, І.В. Вернудіна в дослідженнях історії психології в західних регіонах України виокремлюють ще Львівсько-Варшавську психоаналітичну школу, яку очолив та розвивав видатний український психолог, лікар, філософ С.В. Балей [2; 3; 6; 31]. В останні роки з’явились публікації, які висвітлюють не лише основні віхи розвитку української психоаналітичної традиції на початку ХХ століття, а й духовну та наукову атмосферу, на тлі якої відбувався початковий процес адаптації психоаналізу. Досліджується також, як саме цей період позначився на розвитку вітчизняних філософських, літературознавчих ідей і як співвідноситься поява психоаналізу в Україні з історією її культурного розвитку та з еволюцією української ментальності [16]. Зазначимо, що багато проблем, які досліджували психоаналітики тих часів, є актуальними і тепер, про що свідчить достатньо помітне поширення психодинамічного підходу у вітчизняній психотерапії. На думку Є.Л. Гапоненко, штучне уривання власної психоаналітичної традиції в Україні наприкінці 1920-х років через панування несумісної з психоаналітичними ідеями політичної ідеології породило “нереалізований ментальний запит на прояв можливостей, що їх пропонує психоаналіз, подібно до витісненого імпульсу, який з необхідністю виявляється за сприятливих обставин.” [4, с.162].

Кататимно-імагінативна психотерапія як сучасний психодинамічний метод. Кататимно-імагінативна психотерапія (КІП, символдрама; німецькою: Katathyme-imaginativen Psychotherapie, англійською: Guided Affective Imagery) – психодинамічний метод, який був заснований видатним німецьким психотерапевтом, доктором медицини Х.Льойнером у 40-50 роках минулого століття і який, показавши високу ефективність у психотерапії неврозів, порушень, пов’язаних із невротичним розвитком особистості, та психосоматичних захворювань, в 1995 році був впроваджений у психотерапію як науково обґрунтований метод.

КІП характеризують три суттєві ознаки: метод ґрунтується на глибино-психологічних теоріях; у ньому використовуються імагінації; ключову роль відіграє робота із символікою імагінацій. Згідно сучасних уявлень науковців, що досліджують метод, його ключовими теоретичними положеннями є наступні:

у якості основної детермінанти особистісного розвитку та поведінки розглядаються неусвідомлювані психічні процеси (несвідомі фантазії, потяги, конфлікти та механізми захисту), а також динаміка їх розвитку у стосунках з об’єктом;
метод базується на теоретичному фундаменті класичного психоаналізу та його сучасного розвитку (теорія потягів, Его-психологія, теорія об’єктних стосунків, Self-психологія, психологія процесу розвитку тощо);
КІП відрізняється від інших напрямків психодинамічної психотерапії роботою з образною сферою людини;
специфічним для цього методу є особлива форма уявлення образів – імагінації, в яких у символічному вигляді представлені інтерналізовані конфлікти пацієнта[2] і патерни його об’єктних стосунків;
в терапевтичному процесі психотерапевт використовує ці символізації та наступні асоціації пацієнта у контексті анамнезу, актуальної життєвої ситуації та стосунків перенесення/контрперенесення з діагностичною та терапевтичною метою;
дієвими факторами КІП вважаються: дозоване самим пацієнтом розкриття несвідомої проблематики; мікрокатарсис; пробні дії на фантазійному рівні; стимуляція креативних (пов’язаних із фантазією) здібностей; задоволення базових потреб на символічному рівні; актуалізація інфантильних травматичних сцен, пропрацювання конфлікту [8;17; 39].

Переваги кататимно-імагінативної психотерапії. Якщо розглянути КІП в континуумі інших психодинамічних методів, то стають очевидними її переваги як методу, що відповідає сучасним тенденціям розвитку психотерапії, про які йшлося вище. Науковці вважають, що символдрама займає серединне місце між “розкривальними” психотерапевтичними методами, з одного боку, і “підтримувальними” – з іншого [1]. “Розкривальний” компонент символдрами полягає у дозованому саморозкритті пацієнта, а “підтримувальний” та стабілізуючий компоненти – у тому, що властива методу структура стосунків між психотерапевтом і пацієнтом дозволяє у більшості випадків індукувати так звану анаклітичну ситуацію перенесення[3]. За Х. Льойнером, вона одночасно і перетворює структуру Его, і пропонує підхід до його творчого розширення [1; 17].

Важливими перевагами символдрами, порівняно з іншими методами, є також її системність і технічна організованість (наявність структурованих технологій застосування), що робить метод як ефективним, так і дидактично чітким. КІП відзначається відносною короткотривалістю та універсальністю, що відповідає вимогам до сучасних методів психотерапії, які виявлені у дослідженні К. Grawe. Зазвичай, курс психотерапії за методом символдрами складається з 8-25 сеансів, а в особливо складних випадках ‒ з 30-50. Частотність сеансів становить від 1 до 3 сеансів на тиждень. КІП застосовується як в індивідуальній, так і в груповій формах, у роботі з парами, коли образи одночасно уявляють або подружжя (партнери), або дитина з одним із батьків. Символдрама може бути складовою сімейної психотерапії, добре поєднується з класичним психоаналізом, психодрамою, гештальт-терапією, ігровою психотерапією. На думку авторів сучасного підручника з психотерапії А. Хайгл-Еверс, Ф. Хайгл та ін. [1], стрімкий розвиток кататимно-імагінативної психотерапії та її перспективи тісно пов’язані із можливістю її використання в груповій формі психотерапії (Х.Льойнер, Kottje-Birnbacher L., Fikentscher E., Bahrke U., Rosendahl W.), у подружній та сімейній психотерапії (Kottje-Birnbacher L., Klessman E., Klessman H-А.). Крім того, зазначають автори, описаний успішний досвід застосування цього методу у догляді за пацієнтами, що мають термінальні, невиліковні хвороби (Eibach H.).

Великий діапазон застосування символдрами та мінімальні її обмеження (протипоказання) є наступними важливими перевагами методу. Кататимно-імагінативна психотерапія застосовується при всіх формах психоневрозів і неврозів характеру, психосоматичних захворювань, з клієнтами, які мають складнощі з доступом до власних емоційних станів (у т.ч. при алекситимії), з клієнтами, які досить просто структуровані та недосвідчені в інтроспекції та терапевтичному розщепленні Его. До протипоказань у застосуванні символдрами в психотерапевтичній практиці відносять: недостатню розумову розвиненість, складні соціальні адаптивні порушення, необхідність довготривалого аналізу характеру, гострі та хронічні психози [1; 17].

Кататимно-імагінативна психотерапія вважається доволі ефективним методом у роботі з дітьми і підлітками і у цій сфері має ряд переваг, порівняно з іншими методами. Г. Хорн виділяє такі: по-перше, у певному сенсі символдрама перекриває лакуну між ігровою та розмовною психотерапією дітей та підлітків; по-друге, вона дозволяє дитині опрацьовувати власні проблеми і конфлікти на символічному рівні без інтелектуального аналізу, до якого вона може бути ще не здатною чи не готовою; по-третє, метод оптимально враховує нарцисичні переживання дитини, оскільки під час сеансу вона може собі уявити, на рівні фантазії, власну «грандіозність», зумовлену нарцисичними переживаннями; по-четверте, метод може використовуватися і як провідна форма психотерапії, і в комбінації з іншими видами та формами, переважно з ігровою психотерапією, що дає можливість суттєво динамізувати психотерапевтичний процес і зробити важливі діагностичні і прогностичні висновки щодо загального процесу терапії [29]. Як зазначає Г. Хорн, часто образи дитини, особливо їхнє відображення на малюнку, значно краще розкривають очі батькам на процеси внутрішнього розвитку й специфічні проблеми їхньої дитини, ніж інші форми бесід чи переконань.

Сучасний стан розвитку кататимно-імагінативної психотерапії. Сучасний етап розвитку КІП характеризується різними тенденціями. Насамперед відзначимо, що продовжується активний розвиток теорії і практики застосування методу у психологічній і медичній галузях. © Це відбувається як у напрямі розширення сфери його застосування та ефективної інтеграції у комплексні психотерапевтичні програми, так і у напрямі його поширення та популяризації у світі. Згідно L. Nightingale, більшість наукових досліджень у застосуванні методів, що використовують активне уявлення образів, спрямовано наразі на виявлення їх ефективності у таких сферах: психологічне консультування та психотерапія, реабілітаційна медицина, охорона здоров’я, реабілітація та підготовка спортсменів тощо [43]. Відзначимо також, що особлива увага в західних дослідженнях приділяється ефективності використання КІП у галузі психосоматичної медицини. Існуючі дослідження вже довели ефективність методу у лікуванні бронхіальної астми, захворювань шлунково-кишкового тракту, цукрового діабету, алергічних реакцій різної етіології тощо [1].

Розробка теорії і практики застосування методу здійснюється і на пострадянському просторі, де він став активно розповсюджуватись, починаючи з середини 90-х років минулого століття. Аналіз літературних джерел свідчить про достатню поширеність КІП в роботі фахівців різних сфер психотерапевтичної практики. Так, описується досвід застосування символдрами в психотерапії дорослих та дітей із різними видами залежності (Т.П. Юрченко, М.В. Овсянніков, Ю.О. Горохова, Л.М. Валіулліна, О.М. Окунь, Н.М. Курильченко та ін.) [23; 24; 25; 34 та ін.]. Проведені і описані також дослідження з діагностики та корекції різного роду статевої дисфункції у жінок та у чоловіків, процесу становлення статевої свідомості (Я.Л. Обухов, О.В. Садальська, О.Б. Чемекова, З.Г. Кісарчук, О.Ю. Сидоренко, І.В. Агеєва, А.А. Мартиненко, М.В. Маркова, Н.В. Осіпова та ін.) [22; 26 та ін.]. Активно розвивається напрямок досліджень, присвячених психотерапевтичній роботі з дітьми і підлітками на основі символдрами (Я.Л. Обухов, З.Г. Кісарчук, Л.О. Гребінь, О.О. Шльонська, Я.М. Омельченко, Я.В. Ахвердова, Ю.О. Клімова, І.О. Малашихіна, Г.П. Лазос та ін.) [5; 13; 18; 23; 32 та ін.], а також застосуванню КІП у роботі з сім’єю (Л.П. Шумакова, В.В. Лавров, Н.М. Лаврова, Н.В. Лаврова та ін.) [21; 26 та ін.]. З’явилась низка праць, в яких розглядається досвід застосування символдрами у онкологічній практиці (Я.Л. Обухов; Н.Ф. Шевченко, М.М. Клепіков, П.Г. Печій та ін.) [14; 26; 30 та ін.], в роботі з проблемами надлишкової ваги (І.О.Філіппов) [27]. І хоча вказані дослідження ще не носять системного характеру і, зазвичай, базуються на описах окремих випадків ефективної роботи з клієнтом чи групою клієнтів, вони накопичують цікавий дослідницький матеріал стосовно змісту і ефективності психотерапевтичної роботи з використанням символдрами в пострадянських країнах.

Отже, аналіз літератури показує, що метод КІП помітно поширений у західній, північній і центральній Європі, країнах пострадянського простору (особливо в Росії і Україні) та в країнах Балтії. Велика кількість отриманого клінічного матеріалу по методу (в різних країнах, стосовно різних за своєю ментальністю людей) спричинює обговорення подальших шляхів його розвитку як в аспекті теоретичного обґрунтування, так і здійснення практики психотерапії.

Як свідчать наукові дискусії останніх років, що проводились Міжнародним товариством кататимного переживання образів та імагінативних методів в психотерапії і психології (МТКПО), кататимно-імагінативна психотерапія як внутрішньо несуперечливий метод із узгодженими між собою теорією і практикою сьогодні переживає достатньо серйозну кризу (ще одна відчутна тенденція сучасного етапу її розвитку!). Серед науковців і практиків, що працюють у методі, спостерігаються різні, інколи доволі віддалені одна від одної, точки зору стосовно подальшого розвитку теорії і практики КІП: від вузької інституціональної канонізації методу (L. Kottje-Birnbachter) [39] до майже повністю вільного його розвитку з акцентом на відкритості, зовнішній орієнтації, процесах інтеграції (Н. Ullmann) [8]. Поруч із подальшим розвитком класичної теорії та практики застосування кататимно-імагінативної психотерапії з використанням мотивів, розроблених Х.Льойнером і його послідовниками, та розгляду переносних почуттів як таких, що проектуються переважно на “екран образів” і довгий час можуть не актуалізовуватись у терапевтичних стосунках (Е. Вільке, Я.Л. Обухов, L. Kottje-Birnbachter), здійснюються дослідження, які розглядають розвиток символдрами у руслі сучасних досягнень психодинамічної психотерапії, спрямовуючи фокус уваги в терапевтичній ситуації на стосунок “психотерапевт-пацієнт”, на роботу з перенесенням та контрперенесенням, застосовуючи переважно асоціативний метод в уявленні образів, а також орієнтуючись на концепцію центральної теми конфліктних стосунків (ЦТКС) Л. Люборскі (Х. Хенніг, У. Барке, В. Розендаль, О.В. Садальська та ін.) [8; 22; 28].

Кататимно-імагінативна психотерапія в українському психотерапевтичному просторі. В Україні метод став відомим з 1995 року і достатньо швидко поширився серед психологів-консультантів і психотерапевтів завдяки навчальній і практичній діяльності доцентів МТКПО Я.Л. Обухова, Д.Г. Залеського, З.Г. Кісарчук, Н.Ф. Шевченко, Т.П. Юрченко, Л.О. Гребінь та ін. Нині в Україні метод КІП розповсюджений у більшості її регіонів. Аналіз літературних джерел, представлений вище в контексті розгляду застосування символдрами на пострадянському просторі, свідчить про достатню впровадженість методу в практику роботи українських фахівців, а також про процеси наукової рефлексії цієї практики (І.Є. Вінов, Л.О. Гребінь, З.Г. Кісарчук, Г.П. Лазос, А.А. Мартиненко, Я.М. Омельченко, П.Г. Печій, Н.Ф. Шевченко, О.О. Шльонська, Л.П. Шумакова, Т.П. Юрченко та інші [5; 12; 13; 18 та ін.] ).

Отже, кататимно-імагінативна психотерапія ґрунтовно впроваджується в Україні. Що ж показує досвід її застосування і дослідження? Ще в кінці 90-х років, підводячи підсумки перших кроків поширення КІП, ми писали про важливі особливості методу, які вигідно відрізняють його від інших і приваблюють вітчизняних фахівців [10]:

по-перше, метод добре структурований і технічно організований, тобто містить достатньо ясні технології застосування як на початку роботи з клієнтом, так і у міру її розгортання від сеансу до сеансу;
по-друге, метод ґрунтується на концепціях класичного і сучасного психоаналізу, тобто він має фундаментальну теоретичну базу, а отже, є солідним і надійним;
по-третє, кататимне переживання образів співзвучно ментальності вітчизняних клієнтів і психотерапевтів, оскільки ландшафтні мотиви, які пропонуються в символдрамі і є базовими для неї (“Луг”, “Ручай”, “Гора”, “Узлісся” тощо) – природні і звичні для мешканців нашої країни. Крім того, ці мотиви широко представлені у вітчизняному фольклорі, а також у народному образотворчому мистецтві;
по-четверте, емоційно зумовлене переживання образів, що забезпечує і на чому побудована КІП, відповідає психологічним особливостям значної кількості клієнтів, для яких більш прийнятним є емоційно-образний, а не когнітивно-раціональний спосіб пропрацювання психологічних проблем і конфліктів.

Таким чином, вже перший досвід застосування кататимно-імагінативної психотерапії свідчив про серйозні передумови для її поширення у вітчизняному психотерапевтичному просторі. Разом з тим цей досвід показував також, що застосування методу КІП в Україні повинно здійснюватись з урахуванням особливостей соціокультурного контексту, зокрема соціально-економічних умов життя, специфіки вітчизняних клієнтів і психотерапевтів та стосунків між ними, тобто повинно відбуватись саме як адаптація з проведенням належних спостережень, досліджень, узагальнень.

Проведені нами численні спостереження в ході подальшої власної практики застосування символдрами, а також організоване у 2012 – 2013 роках спеціальне емпіричне дослідження дозволили зібрати цікавий матеріал стосовно особливостей використання методу КІП у вітчизняних соціокультурних умовах. Зупинимося на отриманих нами даних.

Що стосується дослідження, то воно проводилось серед українських психотерапевтів, які отримали повну освіту за методом КІП (76%), або знаходяться на останніх етапах навчання (24%) і мають достатній досвід застосування КІП у своїй практичній роботі (від 5 до 18 років). В процесі дослідження застосовувались наступні методи: авторський питальник “Мій власний досвід роботи за методом кататимно-імагінативної психотерапії (символдрами)”, інтерв’ю, бесіда, спостереження, аналіз продуктів діяльності (імагінації клієнтів та їх опрацювання), супервізійний рефлексивний аналіз.

В результаті проведеного дослідження встановлено наступне.

Виявилось, що соціально-психологічний портрет українського символдраматиста має такі ознаки: це найчастіше фахівець середнього віку (40-50 років), за статтю – переважно жінка, яка має базову психологічну освіту зі спеціалізацією “практичний психолог”. У більшості випадків фахівець за методом КІП є членом різних професійних об’єднань та спілок (УСП, МГО СРС КІП та ін.); володіючи, як мінімум, ще одним методом психотерапії, перевагу у своїй роботі він надає саме символдрамі; постійно відвідує супервізійну групу.

Характеристики професійного досвіду вітчизняних символдраматистів виявились такими.

Щодо вікової категорії клієнтів, які звертаються за допомогою, то найчастіше ними є жінки віком від 30 до 49 років, діти та підлітки віком 7-16 років і чоловіки 30-39 років.

Зазначимо також, що клієнти-жінки віком від 50-59 років виявляють бажання працювати із психотерапевтами, які мають вік не менше 40 років, а чоловіки віком 40-49 років обирають психотерапевтів більш старшого віку (від 47 років). Варто відмітити також, що більшість наших фахівців (55%) працюють з усіма віковими групами клієнтів, 28% – працюють виключно з дорослим контингентом (від 17 років і старше) і 17% символдраматистів – з дітьми і підлітками (без більш конкретної вікової спеціалізації). Отже, на даний момент чіткої специфікації за віком клієнтів серед вітчизняних символдраматистів не спостерігається.

Визначено також, що найчастіше символдраматистам доводиться працювати з клієнтами, які мають помірну симптоматику (наприклад, сплощений афект, приступи паніки) або ж помірні труднощі у соціальній (шкільній, професійній) діяльності; на другому місці за кількістю запитів знаходяться клієнти із слабкою, але пролонгованою симптоматикою (наприклад, депресивний настрій та легке безсоння) або ж деякими труднощами в соціальній (шкільна, професійна) діяльності, але в цілому досить добре функціонують, мають значимі міжособистісні зв’язки; на третьому – група клієнтів з серйозними симптомами (наприклад, суїцідальні наміри, виражені нав’язливі ритуали) або ж серйозним погіршенням соціальної (шкільної, професійної) діяльності. Щодо клієнтів третьої групи, то з ними зазвичай працюють досвідчені фахівці (досвід роботи від 10 років), застосовуючи як символдраматичні техніки та прийоми, так і методики інших психотерапевтичних напрямів.

Що стосується конкретної проблематики клієнтів, з якою мають справу вітчизняні символдраматисти, то дані щодо її змісту і частоти звернень за цим змістом подані у таблиці 1.

Таблиця 1.

Кількісні показники частоти звернень клієнтів за змістом запиту

Зміст запиту клієнта	Частота звернень (кількість виборів)
Зміст запиту клієнта	Дуже рідко	Помірно	Дуже часто
Труднощі у адаптації: (різка зміна образу життя, переїзд, зміна роботи, входження в новий колектив, шлюб, вихід на пенсію тощо)	9	24	39
Труднощі у спілкуванні (самотність, конфліктність, скутість у стосунках тощо)	3	18	60
Труднощі у професійній самореалізації (складнощі вибору професії, зміни професії тощо)	24	24	18
Дискомфорт у шлюбі (конфлікти, незадоволеність, відчуття неповноцінності у шлюбі, наявність різного роду проблем)	12	18	42
Труднощі у вихованні дітей	3	39	24
Психосоматичні розлади (проблеми з вагою тіла, гіпертонія, цукровий діабет, бронхіальна астма, виразкова хвороба шлунку, тиреотоксикоз тощо)	18	9	36
Проблеми у поведінці (підвищена агресивність, конфліктність, сором’язливість тощо)	0	36	39
Депресивні стани (виражений поганий настрій, знижена рухова активність, порушення когнітивних функцій, порушення сну, знижена критичність щодо власного стану, відсутність апетиту та сну тощо)	15	27	45
Тривожні стани (як ситуативні, так і виражені генералізовані, що проявляються у всіх сферах життєдіяльності)	9	18	45
Нав’язливі думки, рухи	30	33	3
Іпохондрія (надмірне занепокоєння власним здоров’ям, страх захворіти, бути зараженим інфекцією, вигадування захворювань тощо)	21	24	21
Страхи та фобії (наявність конкретних фобій, загальні страхи, що обмежують активність тощо)	18	33	21
Різні види залежності (емоційна, хімічна, ігрова, комп’ютерна тощо)	36	21	6
Психічні травми та ПТСР (втрати, розлучення, різні види насильства тощо)	27	12	27
Суїцидальна поведінка	39	9	6
Аутизм Психоемоційне вигорання Порушення ідентифікації Втрата емоц. контакту з дітьми			3 5 4 1

Як бачимо, дані таблиці свідчать, що найчастіше символдраматистам доводиться працювати з труднощами у спілкуванні людей, депресивними та тривожними станами, складнощами у адаптації до різних умов життєдіяльності, проблемами у шлюбних стосунках, психосоматичними розладами. З дітьми та підлітками, крім означених проблем, які стосуються адаптації, тривожних та депресивних станів, ще дуже часто доводиться працювати над корекцією їх поведінки (агресивність, конфліктність, сором’язливість). Достатньо високу кількість виборів отримала проблематика, пов’язана із психічними травмами та ПТСР. Очевидно, звернення із такою проблематикою наразі буде тільки зростати.

Зауважимо, що коментуючи свій професійний досвід (тип клієнтів, характер їх проблематики, свою підготовленість до здійснення психотерапевтичної роботи тощо), вітчизняні символдраматисти заявляють про гостру необхідність у підвищенні своєї кваліфікації. Так, 83% опитаних нами фахівців висловлюють побажання щодо змін у програмі навчання, збільшенні годин теоретичної підготовки, а головне – її чіткої систематизації; перебудови підготовки у галузі групової психотерапії, психіатричної пропедевтики (зокрема, можливість стажування у клініці, участь у клінічних розборах), кращого забезпечення супервізійної підтримки, необхідності загальнофілософської та загальнокультурної освіти тощо.

Аналіз вітчизняними символдраматистами самого методу КІП та свого досвіду практикування у ньому виявив наступне. Головною перевагою символдрами, порівняно із іншими методами психотерапії, більшість досліджуваних назвали “зручність” її поєднання з іншими методами. На підтвердження цієї їх думки свідчить той факт, що 72% опитаних психотерапевтів застосовують у своїй роботі метод символдрами у поєднанні з іншими методами (переважно з психоаналізом, а також з когнітивно-біхевіоральною психотерапією, гештальтом, екзистенційним аналізом, арт-терапією, пісковою терапією тощо) і лише 28% застосовують символдраму в своїй практиці як окремий “чистий” метод.

Наступними важливими і практично рівними за своїм значенням перевагами символдрами стосовно інших методів вітчизняні символдраматисти називали такі характеристики: “ефективна в цілому, особливо з дітьми та підлітками”, “короткотривалість процесу за методом символдрами” та “великий діапазон застосування”. До переваг даного методу фахівці також віднесли: можливість глибинного пропрацювання переживань; швидкий доступ до несвідомого; якісна діагностика; розвиток творчих здібностей та рефлексії (особливо в підлітковому віці).

Цікавим, на нашу думку, було з’ясування поглядів вітчизняних символдраматистів щодо головних дієвих факторів кататимно-імагінативної психотерапії, на які вони орієнтуються. Виявилось, що серед виокремлених найвищі ранги отримали такі фактори, як: емпатійність психотерапевта, діалог під час імагінацій та позитивні робочі стосунки, всі решта – отримали приблизно однакові менші бали відносно названих вище. Зазначимо також, що в середньому фахівці оцінили ефективність методу символдрами балом “8” за шкалою від “0” (“зовсім не ефективний метод”) до “10” (“дуже ефективний метод”), тим самим підтверджуючи свої відповіді щодо його постійного застосування у власній практиці.

Виявлення особливостей технологічних аспектів у застосуванні КІП вітчизняними символдраматистами, показало таку картину. Більшість фахівців (82%) застосовують однаковою мірою як роботу із стандартними мотивами, так і асоціативний метод; 10% фахівців працюють або тільки за стандартними мотивами, або застосовують лише асоціативний метод; решта (8%) – крім названих видів роботи, створюють ще нові символдраматичні мотиви та опрацьовують образи іншими шляхами (у піску, грі тощо). Як правило, вітчизняні фахівці вперше пропонують символдраматичний мотив для уявлення на 3-6 сеансі роботи з клієнтом, 2 % – готові і можуть його дати одразу ж, в момент першої зустрічі і 1% – не раніше 5-7 зустрічі. Зазвичай застосовується класична схема роботи за методом символдрами, інколи вона модифікується згідно потреб клієнта за ходом психотерапії (78% фахівців), 22% символдраматистів модифікують класичну схему в таких напрямках: не наполягають на малюнках, застосовують різні варіанти релаксації, з дітьми – «малюють» у грі чи в піску, активно впроваджують роботу із сновидіннями та додають різні творчі завдання. Щодо сеттінгу, то він встановлюється за класичною схемою: зустрічі відбуваються 1 – інколи 2 рази на тиждень по 50 – 60 хвилин, у особливо тяжких випадках чи у випадках складної актуальної ситуації кількість зустрічей збільшується до 2 — 4 на тиждень. Що стосується тривалості всього процесу психотерапії за методом КІП, то в середньому він триває в межах 100 – 200 годин. У випадках з клієнтами, які мають помірні або слабкі прояви симптоматики, процес триває від 4 до 30 сеансів. З дітьми психотерапевти-символдраматисти працюють в середньому 50 –80 годин, в залежності від складності випадку та симптоматики.

Характер стосунків вітчизняних символдраматистів з клієнтом (який вони, як видно із попереднього тексту, вважають одним із важливих діючих факторів КІП) виявлявся, по-перше, через стилі інтервенцій за ходом психотерапії (або, як це ще прийнято називати, стилі ведення символдрами). Кількісні дані за характерними стилями ведення символдраматичних сесій вітчизняними фахівцями представлені у рисунку 1.1.

Рис.1.1. Кількісні показники стилів ведення символдраматичних сеансів, характерних для вітчизняних фахівців

Як видно з діаграми, найпоширенішим стилем інтервенцій для вітчизняного символдраматиста є емоційно–підтримуючий (емпатійний) стиль, і зовсім не характерним виявився дистантний (відсторонений) стиль. Надання переваги фахівцями емоційно-підтримуючому стилю було для нас достатньо очікуваним, адже, за Х. Льойнером, КІП є підкреслено діалогічним методом з підтримуючою позицією психотерапевта. Разом з тим, коментуючи першість для себе саме цього стилю, досліджувані наводили також і додаткові аргументи: такий стиль є природним для них, він співпадає з прийнятою у суспільстві традицією спілкування; їх досвід показує, що у ході символдрами клієнти часто чекають від них підтримки, щоби зміцнити свою впевненість, готовність до дії, підвищити самооцінку, самоповагу.

Особливості стосунків “психотерапевт – клієнт” виявлялися також через обговорення з респондентами їх відповідей на питання щодо уваги до цих стосунків, а також розвитку у них професійних умінь встановлювати контакт. Отримані в результаті цієї роботи дані свідчать, що 98% символдраматистів уважні до характеру психотерапевтичних стосунків і лише 2% фахівців, які працюють з дітьми у системі освіти вказали, що рідко або зовсім не звертають на стосунки увагу. Дані щодо характеру стосунків “психотерапевт – клієнт” зведені в таблицю 1.3..

Таблиця 1.3

Оцінка символдраматистами власних умінь встановлювати контакт (за шкалою, де 0 – «зовсім ні», а 5 – «дуже»)

Наскільки успішно Вам вдається встановлювати «терапевтичний альянс» з клієнтом

19,2%

61,5%

19,3%

100

Наскільки емпатійні Ви у своєму ставленні до клієнта?

11,5%

61,5%

23%

100

Чи вдається Вам показати клієнту, що Ви його розумієте і відчуваєте інтерес до нього?

25,1%

45,8%

29,1%

100

Якою мірою Вам вдається досягнути того, щоб клієнт приймав на себе свою роль в терапевтичному процесі?

3,7%

38,5%

50%

3,8%

100

Чи вдається Вам виявляти емоційні реакції клієнта стосовно Вас і працювати з ними?

3,8%

34,6%

46,1%

11,5%

100

Чи вдається Вам відзначати свої емоційні реакції на клієнта і конструктивно їх використовувати у роботі?

3,7%

7,4%

33,3%

37,1%

18,5%

100

Як бачимо з поданої таблиці, вітчизняним фахівцям вдається «достатньо добре» встановлювати стосунки під час психотерапевтичного процесу, виявляти як свої, контрпереносні почуття, так перенесення клієнтів.

Аналіз самого процесу уявлення образів показав наступне. У більшості випадків (79%) вітчизняні клієнти з інтересом ставляться до імагінацій і погоджуються працювати з образами. Однак у частині випадків не вдається налагодити імагінативний процес. Складнощі клієнтів щодо уявлення образів спостерігаються переважно на початку психотерапевтичної роботи і, за визначенням наших респондентів, пов’язані із: особливостями клієнтів (надмірна тривожність, сором’язливість, нарцисична або паранояльна структура особистості); недовіра до психотерапевта та несформованість робочого альянсу; невчасне пропонування образу; знецінення процесу психотерапії і відсутність мотивації до глибинного опрацювання проблеми. Цікавими, на наш погляд, виявились дані дослідження стосовно іншого суб’єкту імагінативного процесу – психотерапевта, який теж відчуває часом опір щодо уявлення образу клієнтом. З’ясувалось, що 23% психотерапевтів відчувають інколи власний опір у цьому процесі. Аналіз відповідей респондентів виявив головні причини цього явища: ризик руйнації стосунків з клієнтом (характерний більше для молодих спеціалістів), особиста невпевненість та сумніви щодо діагнозу клієнта, складність у певних ситуаціях визначити власні емоційні реакції.

Що стосується специфіки образів вітчизняних клієнтів, то певна особливість виявляється у забарвленні багатьох образів культурними ознаками. Так, в образі за мотивом “Квітка” часто з’являється квітка, яка протягом розгортання образу шукає інші квіти. Подальше обговорення образу показує, що це відбувається у відповідності із притаманними суспільству широкими і глибокими родинними зв’язками, внаслідок чого відчуття самотності сприймається клієнтками як складне і інколи – нестерпне, таке, що викликає тривогу.

Обмін досвідом з нашими західними колегами- символдраматистами показує, що в Європі для опрацювання запитів статевої ідентичності жінки, формування її незалежності, самостійності, ефективно використовується такий мотив, як “Амазонка”. Вітчизняна практика у застосуванні цього мотиву показує дещо інші результати: мотив викликає непорозуміння, інколи тривогу і, навіть депресивні переживання у жінок, що не свідчить на користь його ефективності у роботі за вказаними запитами. Стосовно інших мотивів, в яких пропрацьовується схожа тематика, зокрема сексуальність, стосунки з партнером (“Автостоп”, “Плодове дерево”), то образи за цими мотивами мають цікаві культурні особливості. Так, наприклад, сільська дорога у клієнток часто асоціюється із непролазною багнюкою, по якій навряд чи проїде “пристойний” візок чи машина; опиняючись на дорозі (трасі, якомусь шляху) жінка часто відчуває розгубленість, тривогу чи, навіть, паніку при наближенні будь-якого транспорту, оскільки довіритися водієві небезпечно. У ряді випадків тривога відступає, коли на сільській дорозі з’являється підвода, візником якої є старший чоловік (дід), одягнений за народним звичаєм (українська сорочка, солом’яний бриль). На такий “транспорт” клієнтка сідає без остраху і, зазвичай, потрапляє у село, картини якого (хати із солом’яною стріхою, яблуні і вишні біля них, літня жінка на подвір’ї) остаточно заспокоюють її, і занурюють у спогади, мрійливий настрій і, в результаті, сприяють ресурсному підживленню.

Національна атрибутика символічного значення часто з’являється в таких мотивах, як “Луг”, “Ручай”, “Будинок” та ін. При цьому часто вона має цілюще значення. Так, наприклад, у однієї клієнтки з психосоматичними розладами в образі за мотивом “Корова” маленька дівчинка зустрічає на лузі корову – доброзичливу, але маленьку і якусь дивну. Придивившись, дівчинка помічає, що у корови немає вимені. Вона починає годувати корову і поступово у неї відростає вим’я і з’являється молоко. Дівчинка доїть корову і п’є це молоко – довго, з великим задоволенням. Після цього відбувається трансформація в образі – клієнтка бачить себе дорослою сільською дівчиною у національному вбранні, з рожевими щоками, дебелою і здоровою. Вона весело спілкується з іншими сільськими дівчатами і хлопцями (до речі, клієнтка народилась і все своє життя прожила у місті), сміється. Цей образ мав для клієнтки вирішальне, цілюще значення: вона стала набирати вагу, тілесна симптоматика почала зникати, у неї покращились стосунки з матір’ю.

Якщо у Х.Льойнера мотив “Плодове дерево” подається як такий, що спрямований на пропрацювання сексуальності, інтимних стосунків, то у вітчизняній практиці цей мотив переважно актуалізує тему материнства – жінка переживає свою можливість (бажання, здатність, готовність) народити і годувати дитину; в деяких випадках, насичуючись плодами в образі, клієнтки говорять про бажання вгамувати сильний голод, відновити сили, енергію. Опрацювання цих випадків дає підстави припустити, що через таку символіку може проявлятися генетична пам’ять, пов’язана із переживанням українцями, покоління за поколінням, страшних голодних часів.

Отже, викладені вище приклади культурної специфіки при уявленні образів за низкою мотивів КІП говорять про необхідність уваги до проявів цієї специфіки, її врахування для розуміння символіки образів та їх динаміки і, врешті решт, використання для підвищення ефективності процесу психотерапії. Це означає також вибір адекватних запитам клієнтів мотивів КІП, створення нових, звертання за потребою до вільних образів з фокусуванням на певних темах тощо.

Певна культурна специфіка виявляється і у застосуванні мотивів КІП у роботі з дітьми і підлітками. Так, характерні для українських підлітків проблеми психологічної сепарації від батьків (цей процес проходить складно, із достатнім запізненням та труднощами) досить чітко проявляються у образах і малюнках дітей: їм важко відірватись від землі на повітряній кулі (аж до соматичних проявів); часто трансформація образу призводить до відльоту на космічному кораблі у космос; діти із занепокоєнням і дуже обережно заходять у образах до печери, часто шукають «провідника», який або допомагає досліджувати печеру та знаходити з неї вихід, або презентує дарунок, за допомогою якого дитина стає спокійнішою та сміливішою.

Складні і суперечливі стосунки підлітків з батьками проявляються і в тому, що під час уявлення образу за мотивом «Ручай» діти рідко виявляють бажання подорожувати до джерела, яке дає початок струмку і яке символізує характер ранніх стосунків з матір’ю; в образах за мотивом «Узлісся» у підлітків можуть з’являтися якісь маленькі істоти чи тваринки, що часто свідчить про сильне заперечення дітьми своїх страхів та агресивних імпульсів, особливо, коли ці переживання стосуються їхніх батьків.

До певної міри такі особливості уявлення символдраматичних образів українськими підлітками можна пояснити їх віком. Разом з тим ми беремо також до уваги дослідження з української ментальності, важливим чинником формування якої дослідники називають особливості родинного життя і провідну роль жінки у вихованні дітей. Займаючи таку роль у сім’ї, жінка як мати виховує їх, в тому числі і хлопчиків, скоріше для сім’ї, ніж для реалізації у суспільстві, захищаючи від травмуючої взаємодії із світом, а отже, гальмуючи розвиток їх самостійності, незалежності, прагнення до самоствердження у соціумі [11].

Отже, застосовуючи символдраму у роботі з дітьми і підлітками, опрацьовуючи такі їхні проблеми, як стосунки з батьками, процеси сепарації, слід спиратися на знання культурних особливостей, які можуть проявлятися в образах дітей та їх малюнках через відповідну символіку. Врахування цих особливостей є важливим, по-перше, для орієнтації у конфліктних зонах конкретної дитини, які потребують подальшого опрацювання, по-друге, таке врахування необхідно при діагностиці емоційного неблагополуччя та невротичних розладів у дітей і підлітків, оскільки наші дані показують, що діагностичні критерії, які виділяють західні фахівці для визначення норми і патології за образами і малюнками дітей, не завжди можна прямо екстраполювати на вітчизняну вибірку[4].

Таким чином, досвід застосування кататимно-імагінативної психотерапії як сучасного психодинамічного методу у вітчизняному психотерапевтичному просторі свідчить про достатні теоретичні і практичні передумови для її подальшого поширення і впровадження. Разом з тим цей досвід показує також, що застосування методу КІП в Україні повинно здійснюватись з урахуванням особливостей соціокультурного контексту зокрема, специфіки вітчизняних клієнтів і психотерапевтів та стосунків між ними, специфіки імагінативного процесу, символіки образів тощо, тобто повинно відбуватись як адаптація і у той же час розвиток на основі проведення належних спостережень, досліджень, узагальнень.

В результаті проведеного нами дослідження отримані дані, що характеризують соціально-психологічний портрет вітчизняного символдраматиста, його професійний досвід (особливості клієнтів, їх проблематика тощо), погляди фахівців на сам метод та його дієві фактори, особливості технологічних аспектів у застосуванні КІП, особливості стосунків “психотерапевт – клієнт”, специфіку уявлення образів. Виявлені також дані стосовно культурної специфіки у застосуванні методу, що проявляється у особливостях проблематики клієнтів, яка “прочитується” у їх образах і малюнках, у своєрідному сприйняттю деяких стандартних та інших відомих мотивів КІП, у символіці образів та їх динаміці за ходом імагінації, а також у особливостях стилю, стратегій роботи з образами, які обирає психотерапевт. У зв’язку з цим можна говорити про характерні для вітчизняного простору тенденції до певної модифікації принципів і технік КІП: акцент на опрацювання проблем сепарації від зовнішніх об’єктів; підсилення ролі емпатійно-підтримуючого стилю у психотерапевтичному процесі; врахування культурної специфіки у символіці образів та їх динаміці, що спонукає до вибору адекватних особливостям вітчизняних клієнтів мотивів КІП, стилю і стратегій в імагінативному процесі, моделей психотерапевтичної допомоги. Актуальним є також внесення певних коректив у діагностичні критерії норми і патології, які визначаються на основі образних репрезентацій дорослих, дітей і підлітків, сімейних пар.

[1] Респондентами в дослідженні були психологи, консультанти, психіатри-психотерапевти та соціальні працівники.

[2] Ми використовуємо, дотримуючись психологічної моделі психотерапії, у своїй роботі і у даному тексті термін «клієнт», але у випадках посилань на джерела, у яких перевага надається терміну «пацієнт», ми зберігаємо авторську термінологію.

[3] Психотерапевт під час сесії займає протекційну, заступницьку («материнську») позицію.

[4] Детальніше про врахування культурних особливостей у роботі з дітьми і підлітками за методом КІП йдеться у наступному параграфі даної монографії.

Список використаних джерел